| Киба Валерія Сергіївна,
студентка 1 курсу
факультету інформаційних технологій
Національного університету біоресурсів і природокористування України,
Науковий керівник – Личук М. І., канд. філол. наук, доцент
УСНА НАУКОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК МОДЕЛЬ
НАУКОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Усна наукова комунікація є невід’ємним складником будь-якої науки. Це один із основних механізмів її функціонування та розвитку, один із найважливіших засобів зв’язку науки із суспільством.
Наукову комунікацію тлумачать як процес обміну науковою інформацією – ідеями, знаннями, повідомленнями – між науковцями. Б. Старостін визначає її як творчу взаємодію вчених у процесі їхньої роботи, професійне спілкування вчених.
Наукову комунікацію можна трактувати як соціальний процес; це функціональна підсистема в межах системи руху наукової інформації для отримання нового знання, передачі отриманої інформації іншим спеціалістам, популяризації, практичного використання знань. У рамках соціологічного підходу наукова комунікація ‒ сукупність видів професійного спілкування, форма взаємодії між членами наукового співтовариства, яка дає змогу досягати певних професійних цілей та забезпечує розвиток науки. У соціологічному потрактуванні наукова комунікація – це пізнавальні та соціальні відносини, які відбуваються всередині наукового співтовариства для створення та використання наукового знання, обміну науковою інформацією, надання колективної оцінки наукової праці.
У процесі наукової комунікації виділяють п’ять основних елементів:
1) комунікант — відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її);
2) комунікат — повідомлення (фіксована чи нефіксована наукова інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів);
3) канал (спосіб передачі наукової інформації);
4) реципієнт — отримувач повідомлення (особа, якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї).
5) зворотний зв’язок — реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення.
Комунікант – винахідник, який створює наукову ідею чи концепцію. Це можуть бути як окремі вчені, так і колективи авторів, зокрема, дослідницькі групи, наукові школи, установи, інститути тощо. Сформулювавши наукову ідею, автор безпосередньо ділиться нею з колегами, науковим керівником, котрі допомагають визначити подальший напрям її розвитку. Потім інформація поширюється серед широкого кола фахівців у формі наукової доповіді (повідомлення) на конференціях, симпозіумах, оформлюється у вигляді наукового звіту, препринта чи статті, в письмовому чи електронному вигляді.
Документована чи усна наукова інформація — це те, що передається, тобто комунікат. Наукові повідомлення найчастіше передаються за допомогою мови, зображень, словесних висновків науковця.
Комунікант кодує інформацію за допомогою знаків, символів, кодів, а реципієнт декодує, тобто розшифровує, перекладає інформацію. Наукова комунікація відбувається лише за умови, що мова наукового повідомлення зрозуміла реципієнту. Між комунікантом та реципієнтом встановлюється канал комунікації, без якого неможливий зв’язок (спосіб обміну, передачі інформації). Це – зустрічі, конференції, радіо, телебачення та інші канали, що забезпечують можливість наукової комунікації.
Наукова комунікація функціонує ефективно за умови існування зворотного зв’язку — реакції реципієнта на отримане повідомлення у формі цитування, покликання, відгуку, рецензії, написання огляду, реферату, статті тощо.
Є чимало підходів до класифікації наукової комунікації. Її поділяють на пряму – безпосереднє спілкування фахівців, об’єднаних одним науково-дослідницьким процесом; опосередковану – комунікація між ученими через їхні наукові публікації; вертикальну – наприклад, між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну – комунікація з представниками наукової школи та ін. Поширеним є поділ наукових комунікацій на формальні і неформальні, документні та усні, між якими встановлено тісний взаємозв’язок.
Усна наукова комунікація — передача наукової інформації в незакріпленій на матеріальному носієві формі: телефонні розмови, публічні виступи, наради, конференції, симпозіуми, безпосереднє спілкування, бесіди тощо. Позитивним аспектом усних комунікацій є економія часу, можливість більшого порозуміння між науковцями. З розвитком комп’ютерних і телекомунікаційних каналів комунікації можливості вільного дистанційного обміну науковими ідеями розширюються.
Усна наукова комунікація також розглядається як цілісний інформаційний об’єкт, основний механізм існування науки. Процес усної наукової комунікації включає усні виступи вчених і спеціалістів, проведення наукових конференцій, відвідування ученими та спеціалістами лабораторій своїх колег, виставок тощо.
За допомогою певних засобів усної наукової комунікації – усні доповіді, бесіди, виступи на наукових нарадах, конференціях, симпозіумах, семінарах тощо – відбувається передача та отримання інформації, що постійно змінюється. Тому спеціалістам різних наукових галузей потрібно завжди стежити за змінами й долучатися до сучасних вимог з тим, щоб комунікативний процес був ефективним.
Поява нових інформаційно-комунікативних технологій зумовила виникнення нового рівня інформаційного обміну. Мережа Інтернет та використання науковцями всіх її можливостей для збереження, поширення, обміну наукової інформації створила нову модель наукової взаємодії. Інтернет-засоби наукової комунікації збільшують розширюють нові можливості для науковців, створюють комфортні умови для міжнародного співробітництва без додаткових витрат, наприклад, використання Skype для переговорів в режимі он-лайн.
Отже, усна наукова комунікація допомагає реалізувати одне із головних завдань науки – організацію науково-інформаційного обміну між спеціалістами різних галузей наук. Також вона дозволяє якомога ефективніше реалізовували можливості міжнародної комунікації українських науковців, що наразі є дуже важливим для нашої держави.
|